Село,стояло вдалині,шуміли многорічні сосни,
І віти їх шептали про прожиті людські роки.
Про те,як жили,працювали,
У небеса молитву Богу відправляли і часто так про Нього забували...
Господь ,село благословляв,
В одну сім"ю богобоязну,дівча подарував.
Солодкий сміх її лунав і так батьків він зігрівав,
І серце,радістю,земне він їх переповняв.
Малі,дівчачі ножки
Невпевненно робили перші крочки.
І в цій,дитячі чистоті,
Відчутний був відбиток рук Господніх в красоті.
Та знали річ батьки одну,
Що приводила думи їх в журбу.
Недовгий вік дитяті Бог подарував,
І цим,серця земні їх так перевіряв.
Та вірно Богу довіряли,
Молитву в небо синє посилали.
І з кожним роком все сильніш,
Дівчатко Богу пісні співало все гарніш.
І знову ранок Господь селу подарував,
Яскраве сонце в небо піднімав.
З землі ще не піднялись чисті роси,
Як дівчинка батькам принесла річ хорошу.
Приснився сон мені вночі:
Могильну яму бачила я в глубині.
І руку ангел мені подав,
Від ями темної мене урятував.
Батьки,молитву Богу принесли,
Палку подяку віддали.
І дальше роки їх так пробігали,
У всьому тільки Богу довіряли.
У вічність відійшли діди,
Село стоїть з зарослими стежками.
Покрились сивиною в мами коси,
Але горять в душі її Господні роси...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Мати-християнка - Василь Мартинюк Маю уже дорослих братів, добрих, розумних, красивих, батьки яких були щирими християнами, а вони ще не з Ісусом. Щось чекають, хоча багато що знають про Бога і спасіння. Їхня мама виливала мені свій біль про їхнє навернення - і він передався мені. Чекаю радісного дня зустрічі своїх братів з Ісусом.
Поэзия : Из Магнитки о сущности любви - Светлана Шербан - Спасибо за стихотворения, очень интересно. Всегда мучаюсь вопросом, это правда или вымысел? И где граница? (читатель)
- Сама идея отдельно про это задуматься возникла из вопроса"его"друга, насколько я всё выдумываю. И мне пришлось оправдываться, что для него это - чистый вымысел - он же не любил! А для меня - моя непогрешимая ВНУТРЕННЯЯ реальность - меня иногда циклит, как на картинке из памяти - вот утро - и я на цыпочках крадусь в душ из его постели - и натыкаюсь на предметы, вызывающие дежавю - на столике ручка "Паркер" - мне Армен такую дарил - моя любовь из "первой молодости", вот тюбик пасты - и у меня в номере точь-в-точь, шампунь - точно знаю, дают по талонам - это же 90-е и только москвичам - мне за взятку такой же продали... А свитер - просто брошенный у кабинки - и я всю нерастраченную нежность вкладываю в эту вещь - выворачиваю - утыкаюсь в него и дышу дорогим мне запахом - и мне хочется остро быть с ним - и не уходить - и надо быть утром у себя в номере - и я ухожу - и он не просыпается - а свитер я развешиваю в изголовье - и это против правил и субординации - он не просил меня хозяйничать и примеряться к чужой роли(жены?) Короче, что там за окном - всё равно - какой век, какое кино, какие полит игры - примитивно хочу от него ребёнка и надеюсь, что в этом есть смысл... Вот как-то так, если перевести... с русского на русский.
(автор)
Простите за натурализм и избыточные подробности. Это уже было всё очень давно. Уже нашим близнецам в этом году по 18 будет.
Спасибо ВАМ.
